Медіація – метод позасудового вирішення конфліктів (спорів) за допомогою третьої нейтральної сторони – медіатора (посередника), який супроводжує процес медіації, застосовуючи певну техніку ведення переговорів, при цьому сторони конфлікту самостійно знаходять їх рішення яке задовольняє, у прийнятті якого медіатор не бере участі.

Медіація спрямована на те, щоб у строго конфіденційній і позасудовій процедурі допомогти сторонам конфлікту в пошуку рішення, яке буде відповідати їхнім інтересам. Сторони під керівництвом медіатора є активними учасниками процесу медіації та відповідально працюють над вирішенням конфлікту.

Принципи медіації: добровільність, конфіденційність, нейтральність медіатора, відповідальність сторін, взаємоповага і рівноправність сторін, відкритість результату.

Що робить медіатор?

Роль медіатора відрізняється від ролі адвоката або консультанта (психолога). Медіатор:

• зобов’язаний бути нейтральним і зберігати таємницю отриманої інформації, а також не може виступати свідком у суді, що захищає приватні інтереси сторін
• орієнтований на досягнення чітких угод між учасниками конфлікту
• орієнтований на майбутнє, яке хотіли б бачити учасники конфлікту
• відповідальний за структуру процесу медіації та контролює його, але не впливає на його результат

Що істотно відрізняє медіацію від судового процесу?

Медіація – структурний процес, який звичайно обмежений однією або декількома сесіями, а також охоплює всі сторони конфлікту (комплексне рішення), до якого в майбутньому учасники вже не повернуться. Сторони економлять час, грошові витрати, емоційні сили, присутня можливість уникнути великих матеріальних втрат, зберегти репутацію, а також можливість комунікації в майбутньому. Рішення приймають самі сторони, а не хтось за них. Рішення відповідає інтересам усіх сторін, а не однієї як у випадку рішення в суді.

Також, при проведенні медіації можуть враховуватися емоційні та особисті аспекти суперечки і може бути індивідуально визначена її організація, включаючи тимчасові витрати.

Коли застосування медіації можливо?

• якщо особисті відносини і емоційна сторона конфлікту мають сильний вплив на ситуацію (як, наприклад, при сімейних, спадкових та ін відносинах);
• коли правовий спір може охопити лише частина проблеми, а Вам необхідно виробити комплексне рішення;
• коли головними є майбутні інтереси сторін конфлікту, а також важлива можливість збереження комунікації в майбутньому (наприклад, спілкування з дітьми після розлучення і т.д.), а не правові претензії, пов’язані з минулим;
• якщо конфлікт (суперечка) складається зі складних ситуацій, які не можуть бути дозволені в інтересах обох сторін за допомогою права;
• сторони воліють зберегти повну конфіденційність, а судові процеси, як правило, публічні і т.д.